Корзина
В корзине товара
На сумму грн
 
Оформить заказ
На главную  Написать письмо
Логин:  Пароль:      Напомнить пароль   Регистрация
Алфавитный указатель препаратов
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9
Наличие и цену уточняйте у провизора.

Препарат:


Описание:

ВІРЕАД
(VIREAD)

Склад:
діюча речовина:
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 300 мг тенофовіру дизопроксилу фумарату, що еквівалентно 245 мг тенофовіру дизопроксилу;

допоміжні речовини:
крохмаль прежелатинізований, натрію кроскармелоза, лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, Opadry II White 32K18425.

Лікарська форма:
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група:
Противірусні засоби прямої дії. Нуклеозидні і нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази. Код АТС J05A F.

Показання:
Лікування ВІЛ‑1 інфікованих в комбінації з іншими антиретровірусними препаратами.

Протипоказання:
Підвищена чутливість до діючої речовини чи до будь-якої з допоміжних речовин.

Спосіб застосування та дози:
Вибір Віреаду для лікування ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які вже мали досвід антиретровірусної терапії повинен базуватися на перевірці індивідуальної вірусної резистентності та (або) історії лікування пацієнтів. Лікування повинен розпочинати лікар, який має досвід у лікуванні ВІЛ-інфекції. Рекомендована доза для лікування ВІЛ становить 1 таблетку 1 раз на добу, що приймається перорально з їжею. Пацієнти літнього віку. На сьогодні немає даних, на основі яких можна дати рекомендації стосовно дозування для пацієнтів віком від 65 років (див. розділ Особливості застосування). Ниркова недостатність. У пацієнтів з нирковими порушеннями тенофовіру дизопроксилу фумарат слід застосовувати, якщо потенційна користь лікування вважається такою, що переважає потенційний ризик. Коригування інтервалу дозування рекомендується для пацієнтів з кліренсом креатиніну < 50 мл/хв. Незначні ниркові порушення (кліренс креатиніну 50‑80 мл/хв). Застосовувати по 1 таблетці 1 раз на добу (див. «Особливості застосування»). Помірні ниркові порушення (кліренс креатиніну 30‑49 мл/хв). По 1 таблетці Віреаду кожні 48 годин (див. розділи Особливості застосування та Фармакокінетика). Тяжкі ниркові порушення (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) та пацієнти, які перебувають на гемодіалізі. Відповідне коригування дози не може бути застосоване через відсутність таблетки з іншим вмістом діючої речовини, отже застосування препарату у пацієнтів цієї групи не рекомендується. Якщо альтернативне лікування відсутнє, можна використати подовжені інтервали введення таким чином: - тяжкі ниркові порушення: по 1 таблетці Віреаду приймати кожні 72‑96 годин (двічі на тиждень); - пацієнти які перебувають на гемодіалізі: по 1 таблетці Віреаду кожні 7 діб після завершення сесії гемодіалізу*. * Загалом, введення 1 раз на тиждень, припускаючи 3 сесії гемодіалізу на тиждень, тривалістю приблизно 4 години кожний, або після 12 годин кумулятивного гемодіалізу. Не можна дати рекомендацій стосовно дозування для пацієнтів без гемодіалізу з кліренсом < 10 мл/хв. Печінкові порушення. У пацієнтів з печінковими порушеннями немає необхідності у коригуванні дози (див. розділ Особливості застосування та Фармакокінетика).

Побічні реакції:
За даними клінічних досліджень побічні реакції, виникнення яких пов’язують з лікуванням Віреадом подані нижче за класами системи органів організму та абсолютною частотою спостереження. Частота визначається як: дуже часта (≥ 1/10) або часта (≥ 1/100, < 1/10).
Порушення харчування та обміну речовин.
Дуже часті: гіпофосфатемія.
Порушення з боку нервової системи.
Дуже часті: запаморочення.
Порушення з боку травної системи.
Дуже часті: діарея, блювання, нудота.
Часті: метеоризм.
Приблизно 1 % пацієнтів, які отримували тенофовіру дизопроксилу фумарат, перервали лікування у зв’язку зі шлунково-кишковими явищами. Комбінована антиретровірусна терапія була пов’язана з метаболічними відхиленнями від норми, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, інсулінова резистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія (див. розділ Особливості застосування). Комбінована антиретровірусна терапія була пов’язана з перерозподілом у ВІЛ пацієнтів жирів в організмі (ліподистрофія), включаючи втрату периферійного та лицевого підшкірного жиру, підвищену кількість внутрішньочеревного та нутрощевого жиру, гіпертрофію грудей та накопичення жиру у спинно-шийній ділянці (бичачий горб). У ВІЛ інфікованих пацієнтів з тяжкою імунною недостатністю на час введення комбінованої антиретровірусної терапії (CART) може виникнути запальна реакція на асимптоматичні або залишкові опортуністичні інфекції (див. розділ Особливості застосування). Повідомлялося про випадки остеонекрозу, зокрема, у пацієнтів із загально визнаними факторами ризику, розвиненого ВІЛ-захворювання або тривалого впливу комбінованої антиретровірусної терапії (CART). Частота таких випадків невідома (див. розділ Особливості застосування). Постмаркетингові дослідження. Частота випадків визначалася як поодинокі (≥ 1/10 000, < 1/1 000) або рідкісні (< 1/10 000), включаючи окремі повідомлення. Оскільки про ці явища повідомлялося добровільно оцінку частоти не завжди можна було провести.

Порушення харчування та обміну речовин. Поодинокі: лактат-ацидоз. Невідомо: гіпокаліємія. Респіраторні, торакальні та середостінні порушення. Рідкісні: утруднене дихання. Порушення з боку травної системи. Поодинокі: панкреатит. Порушення з боку гепатобіліарної системи. Поодинокі: підвищення рівня АЛТ. Рідкісні: гепатит. Невідомо: жирова дегенерація печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірної целюлярної тканини. Поодинокі: висипання. Порушення з боку м’язово-скелетної системи та сполучної тканини. Невідомо: рабдоміоліз, остеомаляція (проявляється як біль в кістках та нечасто є однією з причин переломів), м’язова слабкість, міопатія.

Порушення з боку сечовидільної системи. Поодинокі: гостра ниркова недостатність, ниркова недостатність, проксимальна ниркова тубулопатія (включаючи синдром Фанконі), підвищений креатинін. Рідкісні: гострий тубулярний некроз. Невідомо: нефрит (включаючи гострий інтерстиціальний нефрит), нефрогенний нецукровий діабет. Системні порушення та ускладнення у місці введення. Рідкісні: астенія, розвиток головного болю, втома. Як наслідок проксимальної ниркової тубулопатії можуть спостерігатися несприятливі реакції, зазначені під назвами систем організму вище: рабдоміоліз, остеомаляція (проявляється як біль в кістках та нечасто є однією з причин переломів), гіпокаліємія, м’язова слабкість, міопатія та гіпофосфатемія. Ці явища не є такими, що у разі відсутності проксимальної ниркової тубулопатії вважаються причинно пов’язаними з лікуванням тенофовіру дизопроксилу фумаратом. У пацієнтів, хворих на гепатит В, після відміни лікування спостерігали клінічні та лабораторні свідчення загострення гепатиту (див. розділ Особливості застосування).

Передозування:
Якщо трапляється передозування, пацієнт має спостерігатися стосовно ознак токсичності (див. розділи Побічні реакції), якщо необхідно, слід застосовувати стандартне підтримуюче лікування. Тенофовір може видалятися за допомогою гемодіалізу, медіанне значення кліренсу тенофовіру становить 134 мл/хв. Виведення тенофовіру за допомогою очеревинного діалізу не досліджувалося.

Застосування у період вагітності або годування груддю:
Вагітність Клінічні дані стосовно впливу тенофовіру дизопроксилу фурамату на вагітність обмежені. Дослідження на тваринах не вказують на прямі чи опосередковані несприятливі впливи тенофовіру дизопроксилу на вагітність, розвиток плода або постнатальний розвиток. Тенофовіру дизопроксилу фумарат може застосовуватися під час вагітності тільки у разі, якщо потенційна користь для матері виправдовує потенційний ризик для дитини. Враховуючи, що потенційний ризик для плода невідомий, застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату жінкам, які мають можливість завагітніти, повинно супроводжуватися застосуванням ефективних контрацептивних засобів. Годування груддю Під час досліджень на тваринах було показано, що тенофовір потрапляє в молоко. Невідомо, чи потрапляє тенофовір в молоко людини. Тому рекомендується, щоб матері, які отримують тенофовіру дизопроксилу фумарат, не годували груддю. Загалом рекомендується, щоб ВІЛ- та HBV-інфіковані жінки не годували груддю для того, щоб уникнути передачі ВІЛ та HBV до дитини.

Діти:
Безпека та ефективність застосування пацієнтам віком до 18 років не були встановлені, тому препарат не слід застосовувати у педіатричній практиці.

Особливості застосування:
Загальні. Тенофовіру дизопроксилу фумарат не було досліджено у пацієнтів віком до 18 років та у пацієнтів, старших 65 років. Пацієнти старшого віку мають більшу ймовірність погіршення функції нирок, отже слід бути обережним при лікуванні тенофовіру дизопроксилу фумаратом пацієнтів старшого віку. Пацієнти мають бути поінформовані про відсутність доказів того, що тенофовіру дизопроксилу фумарат запобігає ризику передачі ВІЛ іншим особам шляхом статевого контакту або потрапляння у кров. Відповідні запобіжні заходи слід продовжувати вживати. Віреад містить лактози моногідрат. Отже, пацієнти з такими рідкісними спадковими проблемами, як непереносимість галактози, лактазна недостатність чи порушення глюкозо-галактозної всмоктуваності, не повинні отримувати цей лікарський препарат.

Супутнє введення інших лікарських засобів. - Віреад не слід вводити з іншими лікарськими засобами, що містять тенофовіру дизопроксилу фумарат (трувадою або атріплою). - Віреад не слід вводити одночасно з адефовіру дипівоксилом. - Не рекомендується одночасне введення тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину. Одночасне введення тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину призводить до 40–60 % підвищення системної експозиції до диданозину, що може збільшувати ризик пов’язаних з диданозином несприятливих явищ. Повідомлялося про нечасті, іноді летальні, випадки панкреатиту та лактоцидозу. Одночасне введення тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину в дозі 400 мг на добу було пов’язане зі значним зменшенням кількості клітин CD4, можливо через міжклітинну взаємодію, що підвищує фосфорильований (тобто активний) диданозин. Зменшене дозування 250 мг диданозину, що вводиться разом з терапією тенофовіру дизопроксилу фумаратом, було зв’язане з повідомленнями про високу частоту вірусологічно невдалого лікування при кількох досліджених комбінаціях для лікування ВІЛ-1 інфекції.

Потрійна терапія з нуклеозидами/нуклеотидами. Надходили повідомлення про високу частоту вірусологічно невдалого лікування та появу резистентності на ранній стадії у ВІЛ-пацієнтів, якщо тенофовіру дизопроксилу фумарат поєднувався з ламівудином та абакавіром, а також з ламівудином та диданозином за схемою введення 1 раз на добу. Функція нирок. Тенофовір головним чином виводиться нирками. Надходили повідомлення про ниркову недостатність, ниркові порушення, підвищений рівень креатиніну, гіпофосфатемію та проксимальну тубулопатію (включаючи синдром Фанконі) при застосуванні тенофовіру дизопроксилу фумарату в клінічній практиці (див. розділ Побічні реакції). Безпечність тенофовіру для нирок досліджувалася тільки у пацієнтів з дуже обмеженими ступенями порушень ниркової функції (кліренс креатиніну < 80 мл/хв). Рекомендується проведення розрахунку кліренсу креатиніну в усіх пацієнтів до початку лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом та спостереження за функцією нирок (кліренс креатиніну та рівень фосфату в сироватці) кожні 4 тижні протягом першого року, а потім -кожні 3 місяці. Для пацієнтів з підвищеним ризиком порушення ниркової функції, включаючи пацієнтів, які раніше мали ниркові явища під час отримання адефовіру дипівоксилу, слід розглянути необхідність проведення більш частого спостереження за функцією нирок. Якщо рівень фосфату у сироватці крові < 1,5 мг/дл (0,48 ммоль/л) або кліренс креатиніну зменшений до < 50 мл/хв, у будь-якого пацієнта, який отримує тенофовіру дизопроксилу фумарат, слід провести повторну оцінку функції нирок протягом 1 тижня, включаючи визначення рівня глюкози в крові, калію в крові та концентрації глюкози в сечі (див. розділ Побічні реакції, проксимальна тубулопатія). Потрібно також розглянути необхідність відміни лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом у пацієнтів зі зменшенням кліренсу креатиніну до < 50 мл/хв або зменшенням рівня фосфату в сироватці крові до < 1,0 мг/дл (0,32 ммоль/л). Слід уникати застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату з одночасним або нещодавнім застосуванням нефротоксичних лікарських засобів (наприклад аміноглікозидів, амфотерицину B, фоскарнету, ганцикловіру, пентамідину, ванкоміцину, цидофовіру та інтерлейкіну - 2). Якщо одночасного застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату та нефротоксичних засобів уникнути неможливо, слід щотижня спостерігати за функцією нирок. Не було проведено клінічних оцінок тенофовіру дизопроксилу фумарату у пацієнтів, які отримують лікарські засоби, що виводяться тим самим шляхом – нирками, включаючи транспортні білки транспортерів органічних іонів людини (human organic anion transporter – hOAT) 1 та 3 або MRP 4 (наприклад цидофовір - відомий нефротоксичний лікарський засіб). Ці ниркові транспортні білки можуть бути причиною тубулярної секреції та частково ниркового виведення тенофовіру і цидофовіру. Тому фармакокінетика лікарських засобів, які виводяться тим самим нирковим шляхом, включаючи транспортні білки hOAT 1 та 3 або MRP 4, може змінюватися у разі одночасного введення. Якщо тільки немає нагальної необхідності, одночасне застосування лікарських засобів, що виводяться однаково нирковим шляхом, не рекомендується. Якщо такого застосування уникнути неможливо, слід щотижнево спостерігати за функцією нирок (див. розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій). Вплив на кістки. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів під час 144‑тижневого контрольованого клінічного дослідження, в якому порівнювали тенофовіру дизопроксилу фумарат із ставудином у комбінації з ламівудином та іфавіренцом у пацієнтів, які раніше не приймали антиретровірусні препарати, в обох експериментальних групах спостерігали невелике зменшення мінеральної щільності кістки стегна та хребта. За 144 тижні зменшення мінеральної щільності кістки хребта та зміни біомаркерів кістки були значно більшими в групі, яка отримувала тенофовіру дизопроксилу фумарат. Зменшення мінеральної щільності кісток стегна були значно більшими в цій групі до 96 тижнів. Проте після 144 тижнів не спостерігали підвищеного ризику переломів або свідчень клінічно істотних відхилень стану кісток від норми. Кісткові аномалії (що нечасто були однією з причин переломів) можуть бути пов’язані з проксимальною нирковою тубулопатією (див. розділ Побічна реакція). Якщо виникає підозра на кісткові аномалії, тоді слід отримати відповідні консультації. Хвороби печінки. Безпечність тенофовіру для пацієнтів з некомпенсованими хворобами печінки у цей час досліджується та ще ретельно не оцінена. Дотепер не має даних з безпеки та ефективності застосування тенофовіру пацієнтам після пересадженої печінки.

Загострення гепатиту Загострення після лікування. Спонтанні загострення хронічного гепатиту типу B є відносно частими та характеризуються тимчасовим підвищенням рівня аланінамінотрансферази (АЛТ) в сироватці крові. Після початку антивірусного лікування рівень АЛТ в сироватці крові може у деяких пацієнтів підвищуватися зі зменшенням рівнів ДНК вірусу гепатиту типу B людини (hepatitis B virus – HBV) в сироватці крові. У пацієнтів, яких лікують тенофовіром, загострення під час лікування звичайно спостерігаються після 4‑8 тижнів лікування. У пацієнтів зі скомпенсованим захворюванням печінки ці підвищення рівня АЛТ в сироватці крові взагалі не супроводжуються підвищенням концентрації білірубіну в сироватці крові або печінковою декомпенсацією. Пацієнти з цирозом печінки можуть мати підвищений ризик печінкової декомпенсації після загострення гепатиту, а отже, за ними слід ретельно спостерігати під час лікування. Загострення після припинення лікування. Також повідомлялося про гострий напад гепатиту у пацієнтів, які припинили лікування гепатиту B. Загострення після лікування звичайно пов’язані з підвищенням ДНК HBV, і більшість із них виявляються самообмеженими. Проте повідомлялося про тяжкі загострення, включаючи летальні випадки. Протягом 6 місяців після припинення лікування гепатиту В слід кожного місяця контролювати функціональне становище печінки за клінічними та лабораторними показниками. У разі необхідності може бути виправданим поновлення лікування гепатиту B. Для пацієнтів з розвиненим захворюванням печінки або цирозом, припинення лікування не рекомендується, оскільки загострення гепатиту після лікування може призводити до печінкової декомпенсації. У пацієнтів з некомпенсованим захворюванням печінки загострення гепатиту є особливо серйозними, а іноді летальними. Супутнє інфікування гепатитом C або D. Дані стосовно ефективності тенофовіру у пацієнтів із супутнім інфікуванням вірусом гепатиту C або D відсутні. Супутнє інфікування ВІЛ‑1 та гепатитом B. У зв’язку з ризиком розвитку ВІЛ-резистентності, у пацієнтів із супутнім інфікуванням ВІЛ/ HBV тенофовіру дизопроксилу фумарат слід застосовувати тільки як частину відповідної антиретровірусної комбінованої схеми. Пацієнти, у яких раніше були порушення функції печінки, включаючи хронічний активний гепатит, мають підвищену частоту порушень функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії, і за ними слід спостерігати відповідно до стандартної практики. Якщо є докази погіршення перебігу хвороби печінки у таких пацієнтів, слід розглянути питання про необхідність перерви в лікуванні або відміни лікування. Проте слід відмітити, що підвищення рівня АЛТ може бути частиною кліренсу у хворих на вірусний гепатит В під час лікування тенофовіром, див. вище «Загострення гепатиту». Лактат-ацидоз. Про лактат-ацидоз, що звичайно пов’язаний з жировою дегенерацією печінки, повідомлялося при застосуванні аналогів нуклеозидів. Доклінічні та клінічні дані вказують на те, що ризик виникнення лактат-ацидозу, ефекту впливу класу аналогів нуклеозиду, для тенофовіру дизопроксилу фумарату є низьким. Проте, оскільки тенофовір структурно близький до аналогів нуклеозиду, цей ризик не можна виключити. Ранні симптоми (симптоматична гіперлактатемія) включають доброякісні симптоми з боку системи травлення (нудоту, блювання та біль в у животі), неспецифічне нездужання, втрату апетиту, втрату маси тіла, респіраторні симптоми (часте та (або) глибоке дихання) або неврологічні симптоми (включаючи рухову слабкість). Лактат-ацидоз має високу летальність та може бути пов’язаний з панкреатитом, печінковою недостатністю або нирковою недостатністю. Взагалі лактат-ацидоз спостерігається після кількох місяців лікування. Лікування аналогами нуклеозиду має бути припинено за умов симптоматичної гіперлактемії та метаболічного або молочного ацидозу, поступово зростаючої гепатомегалії або швидкого підвищення рівнів амінотрансферази. Слід бути обережним при введенні аналогів нуклеозиду будь-якому пацієнту (особливо жінкам з ожирінням) з гепатомегалією, гепатитом або іншими відомими факторами ризику захворювання печінки та жирової дегенерації печінки (включаючи певні лікарські засоби та алкоголь). Лікування пацієнтів, що мають супутнє інфікування гепатитом C, альфа-інтерфероном та рибавірином, може становити особливий ризик.

За пацієнтами з підвищеним ризиком слід ретельно спостерігати. Ліподистрофія (ліпоатрофія/ліпоматоз). У пацієнтів із ВІЛ-інфекцією комбінована антиретровірусна терапія була пов’язана з перерозподілом жиру в організмі (ліподистрофія). Тривалі наслідки цих явищ на сьогодні невідомі. Підвищений ризик ліподистрофії був зумовлений, зокрема, літнім віком пацієнтів та пов’язаний з більшою тривалістю антиретровірусного лікування та зі спричиненими цими порушеннями метаболізму. Слід звертати увагу на показники ліпідів сироватки крові натще та на рівень глюкози в крові. У разі клінічної необхідності слід контролювати порушення метаболізму ліпідів (див. розділ Побічні реакції). Тенофовір структурно належить до аналогів нуклеозиду, отже ризик ліподистрофії виключити не можна. Проте 144‑тижневі клінічні дані, отримані у ВІЛ інфікованих пацієнтів, які раніше не лікувалися антиретровірусними засобами, вказують на те, що ризик ліподистрофії у разі тенофовіру дизопроксилу фумарату був меншим, ніж при ставудині, якщо він вводиться разом з ламівудином та іфавіренцом. Порушення мітохондріальної функції. Було показано in vitro та in vivo, що нуклеозидні та нуклеотидні аналоги призводять до ураження мітохондрій різного ступеня. Надходили повідомлення про мітохондріальну дисфункцію у ВІЛ-негативних дітей раннього віку, які зазнали впливу нуклеозидних аналогів in utero та (або) у постнатальний період. Основними несприятливими явищами, про які повідомлялися, були гематологічні порушення (анемія, нейтропенія) та метаболічні порушення (гіперлактатемія, гіперліпаземія). Ці явища часто є короткочасними. Надходили повідомлення про деякі неврологічні порушення, що починалися пізніше (гіпертонія, конвульсії, аномальна поведінка). На сьогодні невідомо, чи неврологічні порушення є тимчасовими чи постійними. Будь-яка дитина, яка зазнала впливу аналогів нуклеозиду та нуклеотиду in utero, навіть ВІЛ-негативні діти, мають пройти клінічне та лабораторне спостереження та повне обстеження стосовно можливості порушення мітохондріальної функції у випадку відповідних симптомів. Ці результати не впливають на поточні національні рекомендації застосовувати антиретровірусне лікування вагітним жінкам для профілактики вертикальної передачі ВІЛ. Синдром імунної реактивації. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжкою імунною недостатністю на час введення комбінованої антиретровірусної терапії (combination antiretroviral therapy – CART) може виникнути запальна реакція на асимптоматичні або залишкові опортуністичні патогени, що може бути причиною серйозних клінічних станів або посилення симптомів. Типово такі реакції спостерігалися протягом перших кількох тижнів або місяців початку CART. Відповідними прикладами є цитомегаловірусний реніт, генералізовані та (або) вогнищеві мікобактеріальні інфекції та пневмонія Pneumocystis jiroveci. Будь-які запальні симптоми слід оцінювати та у разі необхідності призначати лікування. Остеонекроз. Хоча етіологія вважається багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, вживання алкоголю, тяжке пригнічення імунітету, високе значення індексу маси тіла), про випадки остеонекрозу повідомлялося особливо стосовно пацієнтів з розвиненим ВІЛ-захворюванням та (або) тривалим впливом комбінованої антиретровірусної терапії (CART). Пацієнтам слід порадити звернутися за порадою до лікаря, якщо вони відчувають болі в суглобах, негнучкість суглобів або утруднення під час рухів. Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом та іншими механізмами. Не було проведено досліджень стосовно впливу на здатність керувати автомобілем та використовувати механізми. Проте пацієнти мають бути поінформовані, що повідомлялося про запаморочення під час лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій:
На основі результатів експериментів in vitro та відомого шляху виведення тенофовіру можливість взаємодій, що опосередковуються CYP450, за участі тенофовіру та інших лікарських засобів низька.

Не рекомендується одночасне застосування:
Віреад не слід вводити з іншими лікарськими засобами, що містять тенофовіру дизопроксилу фумарат (трувада або атріпла). Віреад не слід вводити одночасно з адефовіру дипівоксилом. Диданозин. Одночасне введення тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину не рекомендується (див. розділ Особливості застосування та таблицю 1). Медичні препарати, що виводяться нирками. Оскільки тенофовір головним чином виводиться нирками, одночасне введення тенофовіру дизопроксилу фумарату з лікарськими препаратами, що зменшують ниркову фільтрацію або конкурують за активну канальцеву секрецію шляхом транспортних білків hOAT 1, hOAT 3 або MRP 4 (наприклад з цидофовіром) може підвищувати концентрацію тенофовіру в сироватці крові та (або) лікарських препаратів, що вводяться одночасно. Враховуючи, що такролім може впливати на функцію нирок, рекомендується ретельне спостереження, якщо він вводиться з тенофовіру дизопроксилу фумаратом.

Інші взаємодії:
Взаємодії між тенофовіроу дизопроксилу фумаратом, інгібіторами протеази та антиретровірусними засобами, що не є інгібіторами протеази, зазначені в таблиці нижче (збільшення позначено «↑», зменшення – «↓», відсутність змін – «↔», двічі на добу – «b.i.d.» та один раз на добу – «q.d.»). Дослідження, проведені з іншими лікарськими засобами. Не спостерігалося клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій, якщо тенофовіру дизопроксилу фумарат вводився одночасно з емтрицитабіном, ламіведином, індинавіром, іфавіренцом, нельфінавіром, саквінавіром (підсиленого ритонавіру), метадоном, рибавірином, рифампіцином, такролімом та гормональним контрацептивом норгестиматом/етиніл естрадіолом.

Фармакологічні властивості:
Фармакодинаміка
Тенофовіру дизопроксилу фумарат – це фумаратна сіль пропрепарату тенофовіру дизопроксилу. Тенофовіру дизопроксил всмоктується та перетворюється на активну речовину тенофовір, що є аналогом нуклеотид монофосфату (нуклеотид). Потім тенофовір перетворюється на активний метаболіт, тенофовіру дифосфат, що є обов’язковим закінченням ланцюжка, за допомогою конструктивно експресованих клітинних ферментів. Тенофовіру дифосфат має внутрішньоклітинний період напіввиведення 10 годин в активованому та 50 годин в стані покою в мононуклеарних клітинах периферійної крові (peripheral blood mononuclear cells – PBMCs). Тенофовіру дифосфат інгібує ВІЛ‑1 зворотну транскриптазу та HBV полімеразу шляхом конкуренції прямого зв’язування з природним субстратом диоксирибонеклеотиду та, обривом ДНК ланцюжка після приєднання до ДНК. Тенофовіру дифосфат є слабким інгібітором клітинних полімераз α, β та γ. В аналізах in vitro тенофовір за концентрацій до 300 мкмоль/л також показав вплив на синтез мітохондріальної ДНК або утворення молочної кислоти.

Фармакокінетика:
Тенофовіру дизопроксилу фумарат – це розчинний у воді ефір пропрепарату, який швидко перетворюється in vivo на тенофовір та формальдегід. Тенофовір перетворюється внутрішньоклітинно на тенофовіру монофосфат та на активний компонент - тенофовіру дифосфат.

Всмоктування Після перорального введення ВІЛ-інфікованим пацієнтам тенофовіру дизопроксилу фумарат швидко всмоктується та перетворюється на тенофовір. Введення численних доз тенофовіру дизопроксилу фумарату з їжею ВІЛ-інфікованим пацієнтам призводило до середніх (коефіцієнт варіації, % [CV, %]) значень для тенофовіру Cmax, AUC0‑∞ та Cmin 326 (36,6 %) нг/мл, 3,324 (41,2 %) нг·год/мл та 64,4 (39,4 %) нг/мл відповідно. Максимальні концентрації тенофовіру спостерігаються в сироватці крові в межах 1 години після введення натще та в межах 2 годин, якщо його приймати з їжею. При пероральному введенні тенофовіру дизопроксилу фумарату пацієнтам на натще становила приблизно 25 %. Введення тенофовіру дизопроксилу фумарату з багатою на жири їжею підвищувало пероральну біодоступність, при цьому значення AUC тенофовіру збільшувалося приблизно на 40 %, а Cmax –приблизно на 14 %. Після першої дози тенофовіру дизопроксилу фумарату, отриманої після багатої на жири їжі, медіанне значення Cmax в сироватці було в діапазоні значень від 213 до 375 нг/мл. Проте введення тенофовіру дизопроксилу фумарату з легкою їжею не мало істотного впливу на фармакокінетику тенофовіру.

Розподілення Після перорального введення тенофовіру дизопроксилу фумарату, тенофовір розподіляється до багатьох тканин, при цьому найбільші концентрації спостерігаються в нирках, печінці та у вмісті кишечнику (доклінічні дослідження). Зв’язування in vitro тенофовіру з білком плазми або сироватки крові становило менше 0,7 та 7,2 % відповідно, в діапазоні концентрацій тенофовіру від 0,01 до 25 мкг/мл.

Біотрансформація Дослідження in vitro показали, що ані тенофовіру дизопроксилу фумарат, ані тенофовір не є субстратами ферментів CYP450.

Виведення Тенофовір головним чином виводиться нирками як шляхом фільтрації, так і активною тубулярною транспортною системою, при цьому після внутрішньовенного введення приблизно 70 – 80 % дози виводиться в незміненому виді з сечею. Загальній кліренс було оцінено приблизно в 230 мл/год/кг (приблизно 300 мл/хв). Нирковий кліренс було оцінено в приблизно 160 мл/год/кг (близко 210 мл/хв), що перевищує швидкість гломерулярної фільтрації. Це вказує на те, що тубулярна секреція є важливою частиною виведення тенофовіру. Після перорального введення остаточний період напіввиведення тенофовіру становить від 12 до 18 годин. Дослідженнями було встановлено, що шляхом активної тубулярної секреції тенофовіру є вхідний тік до проксимальної канальцевої клітини за допомогою транспортерів органічного іону людини (hOAT) 1 та 3 та вихідний тік до сечі за допомогою резистентного до багатьох препаратів білка 4 (multidrug resistant protein 4 – MRP 4).

Лінійність-нелінійність Показники фармакокінетики тенофовіру не залежали від дози тенофовіру дизопроксилу фумарату в діапазоні від 75 до 600 мг та не зазнавали впливу повторного введення при будь-якому рівні дози.

Ниркові порушення Параметри фармакокінетики тенофовіру визначалися після введення одноразової дози 245 мг тенофовіру дизопроксилу 40 неінфікованим ВІЛ та HBV пацієнтам з нирковими порушенням різного ступеня, що визначалися відповідно до вихідного значення кліренсу креатиніну (нормальна функція нирок, якщо CrCl > 80 мл/хв; невеликі порушення – при CrCl 50‑79 мл/хв; помірні – при CrCl 30‑49 мл/хв та тяжкі – при CrCl 10‑29 мл/хв). Порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок середня (% CV) експозиція до тенофовіру збільшилася з 2 185 (12 %) нг·год/мл в осіб з CrCl > 80 мл/хв до відповідно 3 064 (30 %) нг·год/мл, 6 009 (42 %) нг·год/мл та 15 985 (45 %) нг·год/мл у пацієнтів з незначними, помірними та тяжкими порушеннями функції нирок. Очікується, що збільшення інтервалу між введенням препарату призведе до більш високих пікових концентрацій в плазмі крові та менших рівнів Cmin у пацієнтів з нирковими порушеннями порівняно з пацієнтами, що мають нормальну функцію нирок. Клінічне значення цього невідоме. У пацієнтів з термінальною стадією захворювання нирок (CrCl < 10 мл/хв), які потребували гемодіалізу, концентрації тенофовіру між діалізами значно збільшувалися протягом 48 годин, досягаючи середнього значення Cmax 1 032 нг/мл та середнього значення AUC0‑48h 42 857 нг·год/мл. Рекомендовано, щоб інтервал між введеннями тенофовіру дизопроксилу фумарату в дозі 245 мг був змінений у пацієнтів із кліренсом креатиніну < 50 мл/хв або у пацієнтів, які вже мають ESRD та потребують діалізу (див. розділ Спосіб застосування та дози). Фармакокінетика тенофовіру у пацієнтів без гемодіалізу з кліренсом креатиніну < 10 мл/хв та у пацієнтів з ESRD, контролювання стану яких здійснюється шляхом очеревинного або іншими формами діалізу, не досліджувалася.

Печінкові порушення Одноразова доза тенофовіру дизопроксилу 245 мг вводилася неінфікованим ВІЛ та HBV пацієнтам з різним ступенями печінкових порушень, що визначалися відповідно до класифікації Child‑Pugh‑Turcotte (CPT). Параметри фармакокінетики тенофовіру істотно не змінювалися у пацієнтів з порушеннями печінки, що вказувало на те, що потреби у коригуванні дози немає. Середні (% CV) значення Cmax та AUC0‑∞ тенофовіру становили 223 (34,8 %) нг/мл та 2 050 (50,8 %) нг·год/мл відповідно у осіб без печінкових порушень, 289 (46,0 %) нг/мл та 2 310 (43,5 %) нг·год/мл у осіб з помірними порушеннями функції печінки та 305 (24,8 %) нг/мл та 2 740 (44,0 %) нг·год/мл у осіб з тяжкими печінковими порушеннями.

Внутрішньоклітинна фармакокінетика:
У мононуклеарних клітинах периферійної крові людини, що не відтворюються, період напіввиведення тенофовіру дифосфату становить приблизно 50 годин, тоді як цей показник у стимульованих фітогемоглютиніном PBMCs становив приблизно 10 годин.

Фармацевтичні характеристики:
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору, мигдалеподібної форми, з тисненням «GILEAD» та «4331» з одного боку таблетки.

Термін придатності: 4 роки.

Умови зберігання:
Зберігати при температурі не вище 30 оС.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка:
По 30 таблеток у поліетиленових флаконах з вологопоглиначем, закритих кришечками, які не можуть відкрити діти.

Категорія відпуску: За рецептом.

Купить, заказать препараты Виреад табл. п/о №30
НЕТ В ПРОДАЖЕ

в аптеке Семья 7я Оформить заказ

Аптека 7я, цены лекарства препараты витамины купить в Киеве

Внимание
Данная инструкция по применению предназначена исключительно для ознакомления.
Перед использованием препарата вы должны обязательно проконсультироваться с врачом.
Категории препаратов
BL | Антибиотики | Антидепрессанты | БАДы | Витамины и минералы | Гипотензивные средства | Гомеопатия | Гормональные препараты | Для детей | Иммуномодулирующие средства | Кардиология | Лечебная косметика | Мази и наружные формы | Медтехника | Нервная система | Обезболивающие | Онкология, препараты, действующие на с-му крови | Опорно-двигательный аппарат | Офтальмология | Перевязка, шприцы, хирургический материал | Пищеварительная система | Противоаллергические | Противоастматические | Противовоспалительные | Противомикробные, противовирусные и противопаразитарные | Противопростудные | Прочие | Сосудистые | Средства гигиены и ухода за больными | Средства для полости рта | Суппозитории (Свечи) | Урология, гинекология | Успокоительные, снотворные | Ушные и глазные средства | Щитовидная железа | Эндокринология | Эфирные масла, травы |